Дюна Герберт Френк

Не втрачаючи ритму наспіву, Галлек додав:

Герцог дістав мікрофон із-під панелі приладів і, ввімкнувши його, мовив:

– Головний – ескорту Джемма. Об’єкт у повітрі точно зліва, сектор Б.

– Це просто птах, – сказав Кайнс і додав: – У вас гострий зір.

Динамік затріщав, а тоді пролунала відповідь:

– Ескорт Джемма. Об’єкт перевірено з максимальним збільшенням. Це великий птах.

Пол глянув у вказаному напрямку й побачив далеку пляму – рухому крапку, – а тоді збагнув, яким же напруженим мав би бути батько. Усі його чуття на сторожі.

– Я не знав, що так далеко в пустелі можуть бути настільки великі птахи, – відказав Герцог.

– Найімовірніше, це орел, – сказав Кайнс. – Багато істот пристосувалися до цих місць.

Орнітоптер пролетів над голою скелястою рівниною. Пол дивився вниз із висоти двох тисяч метрів і бачив зморшкувату тінь їхнього орнітоптера та ескорт. Земля під ними здавалася пласкою, але зморшки на тіні стверджували протилежне.

– Чи вдавалося комусь вийти з пустелі? – запитав Герцог.

Пісня Галлека стихла. Він нахилився вперед, щоб почути відповідь.

– Не з глибокої пустелі, – мовив Кайнс. – З другої зони люди кілька разів виходили. Вони вижили, бо рухалися скелястими ділянками, де рідко мешкають хробаки.

Тембр Кайнсового голосу заволодів Половою увагою. Юнак відчув, як його увага загострюється завдяки тривалим тренуванням.

– Ох, хробаки, – мовив Герцог. – Я маю подивитися колись на одного з них.

– Можливо, ви його побачите сьогодні, – відказав Кайнс. – Там, де є прянощі, будуть хробаки.

– Завжди? – запитав Галлек.

– Завжди.

– Чи є зв’язок між хробаками й прянощами? – запитав Герцог.

Кайнс повернувся, і Пол бачив, як стиснулися губи чоловіка, доки він говорив:

– Вони захищають багаті прянощами піски. Кожен хробак має свою територію. А щодо прянощів… хто знає? Ті хробаки, яких ми досліджували, наштовхують на думку про заплутані хімічні взаємозв’язки між ними. У протоках залоз ми знаходимо сліди соляної кислоти, в інших частинах – ще складніші кислотні утворення. Я дам вам свою монографію про це.

– А щити не захищають? – спитав Герцог.

– Щити! – Кайнс саркастично посміхнувся. – Увімкніть щит у багатій хробаками зоні – й вашу долю вирішено. Хробаки не зважатимуть на межі територій, вони здалеку приповзуть напасти на щит. Жодна людина зі щитом не пережила такого нападу.

– Як же тоді їх ловлять?

– Високовольтний електричний удар по кожному кільчастому сегменту – єдиний відомий спосіб убити черв’яка й зберегти його цілим, – сказав Кайнс. – Їх можна оглушити й розтрощити вибухівкою, але кожен кільчастий сегмент має власне життя. Крім атомної бомби, не знаю жодної достатньо потужної вибухівки, здатної повністю знищити хробака. Вони неймовірно міцні.

– Чому ж ніхто не спробував повністю знищити їх? – запитав Пол.

– Надто дорого, – відказав Кайнс. – Надто велику територію потрібно зачистити.

Пол відхилився назад у куток, його правдочуття і знання відтінків голосу підказували, що Кайнс брехав чи принаймні казав напівправду. Юнак подумав: «Якщо між прянощами і хробаками є зв’язок, то вбивство хробаків приведе до знищення прянощів».

– Скоро нікому не доведеться шукати вихід із пустелі, – сказав Герцог. – Клацніть на ці маленькі передавачі на шиї – і рятувальники вже в дорозі. Найближчим часом усі наші робітники носитимуть такі. Ми запроваджуємо особливу рятувальну службу.

– Це гідно хвали, – відказав Кайнс.

– Але ваш тон свідчить, що ви не згодні, – зауважив Герцог.

– Не згоден? Звісно, згоден, але користі від цього буде небагато. Статична електрика пилових бур глушить багато сигналів. А якщо на вас полює хробак, то часу обмаль. Зазвичай у вас не більше ніж п’ятнадцять – двадцять хвилин.

– Що б ви порадили? – запитав Герцог.

– Ви просите в мене поради?

– Так. Як у планетолога.

– І ви прислухаєтеся до неї?

– Якщо вважатиму її доречною.

– Чудово, мілорде. Ніколи не подорожуйте на самоті.

Герцог відволікся від навігаційної панелі.

– Це все?

– Це все. Ніколи не подорожуйте на самоті.

– А що, як вас відкинуло штормом і необхідно здійснити посадку? – запитав Галлек. – Чи можна зробити хоча б щось?

– «Хоча б щось» може містити в собі багато чого, – відказав Кайнс.

– А що б зробили ви? – запитав Пол.

Кайнс озирнувся на юнака та, змірявши його важким поглядом, повернувся до Герцога.

– Я б не забував захищати цілісність мого дистикоста. Якби я опинився поза зоною хробаків або на скелях, то тримався б біля корабля. А якби ж потрапив у відкриті піски, то тікав би від нього якомога швидше. На тисячу метрів – цього мало б бути достатньо. А тоді сховався б під плащем. Хробак з’їсть корабель, але може не помітити мене.

– А що тоді? – запитав Галлек.

Кайнс стенув плечима.

– Чекав би, доки хробак зникне.

– Це все? – запитав Пол.

– Коли хробак зникне, можна буде спробувати вийти, – мовив Кайнс. – Ступати потрібно м’яко, уникаючи барабанних пісків і припливних пилових басейнів, – у напрямку найближчих скель. Там багато таких місцин. Можна спробувати дійти.

– Барабанні піски?

– Ділянки ущільненого піску, – пояснив Кайнс. – Ступиш на них навіть найобережніший крок – і вони загримлять. Хробаки завжди приходять на цей звук.

– А припливні пилові басейни? – уточнив Герцог.

– Деякі провалля в пустелі багато століть поспіль виповнювалися пилом. Серед них є такі розлогі, що мають навіть течії та припливи. Вони проковтнуть нетямущого, який ступить у них.

Галлек відкинувся назад і знову забренькав на балісеті. Тепер він заспівав:

Він обірвав пісню й нахилився вперед.

– Попереду пилова хмара, сір.

– Бачу, Ґурні.

– Саме її ми й шукаємо, – відказав Кайнс.

Пол витягнувся на кріслі, щоб добре бачити, що там попереду, й помітив жовту кущасту хмару над поверхнею пустелі на відстані тридцяти кілометрів.

– Це один із ваших промислових краулерів, – пояснив Кайнс. – Він тут, а це означає, що ведеться видобуток прянощів. Хмара – це здійнятий угору пісок, що викидається, коли за допомогою центрифуги з нього забирають прянощі. Інших таких хмар не буває.

– А над ними літальний апарат, – зауважив Герцог.

– Бачу двох… трьох… чотирьох спостерігачів, – мовив Кайнс. – Вони видивляються знак хробака.

– Знак хробака? – поцікавився Герцог.

– Піщана хвиля, що рухається до краулера. Ще вони мають сейсмічні зонди на поверхні. Часом хробаки рухаються надто глибоко, тому хвилі не видно, – Кайнс обвів поглядом небосхил. – Мав би ще бути авіатранспортувальник, та я його не бачу.

– А хробак завжди приходить, так? – запитав Галлек.

– Завжди.

Пол нахилився вперед і торкнув Кайнса за плече.

– Яку територію охоплює кожен хробак?

Кайнс насупився. Ця дитина і далі ставить дорослі запитання.

– Усе залежить від розмірів хробака.

– Які можливі варіанти? – запитав Герцог.

– Великі можуть контролювати триста-чотириста квадратних кілометрів. Маленькі…

Він замовк, коли Герцог ураз натиснув на реактивні гальма. Корабель підскочив, і його хвостові гондоли щось прошепотіли тиші. Короткі прямокутні крила видовжилися, вигнувшись у повітрі. Плавно здіймаючи крила, апарат повністю перетворився на ’топтер. Герцог нахилив його та зменшив махи крилами, вказуючи лівою рукою на схід від промислового краулера.

– Це знак хробака?

Кайнс нахилився до Герцога, щоб розгледіти далину.

Пол і Галлек, притиснувшись один до одного, дивилися в тому самому напрямку, і Пол помітив, що їхній ескорт, захоплений зненацька маневром Герцога, вирвався вперед, але тепер розвертався. Краулер досі перебував за три кілометри попереду.

Там, де вказав Герцог, тінисті півмісяці дюн бігли до небокраю, а між ними плинув у далечінь хвилеподібний рух, від якого брижами вкривався пісок. Так, подумалося Полові, велика риба збурює воду, рухаючись близько до поверхні.

– Хробак, – підтвердив Кайнс, – ще й великий. – Він відкинувся назад, схопив мікрофон із панелі керування й налаштував нову частоту. Зиркнувши на координатну сітку на роликах над головою, він сказав у мікрофон: – Викликаю краулер Дельта на Аякс Дев’ять. Знак хробака. Краулер Дельта на Аякс Дев’ять. Знак хробака. Прошу підтвердити.

З панельного динаміка пролунав статичний тріск, а тоді голос:

– Хто викликає Дельта на Аякс Дев’ять? Прийом.

– Вони видаються доволі спокійними, – зауважив Галлек.

Кайнс сказав у мікрофон:

– Незареєстрований політ – за три кілометри на північний схід від вас. Знак хробака іде навперейми до вас, за приблизними оцінками, до контакту двадцять п’ять хвилин.

З динаміка пролунав інший голос:

– Це Повітряний Контроль. Спостереження підтверджено. Будьте на зв’язку для розрахунку часу зближення. – Коротка пауза, а тоді: – До зіткнення неповні двадцять шість хвилин. Ви дуже точно все оцінили. Хто на незареєстрованому кораблі? Прийом.

Галлек від’єднав свій пасок безпеки й опинився між Кайнсом і Герцогом.

– Це звичайна робоча частота, Кайнсе?

– Так. А що?

– Хто нас чує?

– Лише кілька робітничих команд у цій зоні. Трансляцію ніхто не перехопить.

Динамік знову затріщав, а тоді:

– Це Дельта на Аякс Дев’ять. Хто отримує премію за спостережливість? Прийом.

Галлек зиркнув на Герцога.

Кайнс пояснив:

– Тому, хто першим помітить знак хробака, передбачена премія у вигляді прянощів. Вони хочуть знати…

– То скажіть їм, хто першим помітив того хробака, – відказав Галлек.

Герцог кивнув.

Кайнс завагався, а тоді взяв мікрофон:

– Премія за спостережливість Герцогові Лето Атріду. Герцогові Лето Атріду. Прийом.

З динаміка пролунав плаский, спотворений статичними перешкодами голос:

– Зрозуміли, дякуємо.

– Тепер скажіть їм, нехай розділять премію між собою, – наказав Галлек. – Скажіть, що це воля Герцога.

Кайнс глибоко вдихнув, а тоді мовив:

– Герцог бажає, щоб ви розділили премію між членами команди. Чуєте? Прийом.

– Зрозуміли й дякуємо, – пролунало з динаміка.

Герцог мовив:

– Забув зазначити, у Ґурні ще є хист до зв’язків із громадськістю.

Кайнс насуплено й здивовано озирнувся до Галлека.

– Так люди дізнаються, що Герцог дбає про їхню безпеку, – пояснив Галлек. – Чутки поширяться. А оскільки це була робоча частота, то навряд чи харконненівські агенти щось могли почути, – він кинув погляд на повітряне прикриття. – Та й ми доволі сильні. Варто було ризикнути.

Герцог спрямував літальний апарат до піщаної хмари, що здіймалася над краулером.

– І що буде тепер?

– Десь неподалік є транспортувальник, – сказав Кайнс. – Він прилетить і забере краулер.

– А що як транспортувальник зламався? – запитав Галлек.

– Частину обладнання буде втрачено, – сказав Кайнс. – Підлетіть ближче до краулера, мілорде. Гадаю, вам буде цікаво.

Герцог насупився і зосередився на важелях керування, коли літак опинився в турбулентному струмені повітря над гарвестером.

Пол кинув погляд униз і побачив, що пісок досі вилітав із металопластикового монстра під ними. Машина скидалася на великого бронзово-блакитного жука, який розкинув навколо лапи на гусеницях. Юнак побачив велетенську перевернуту лійку, занурену в темний пісок.

– Судячи з кольору, це багата на прянощі жила, – зауважив Кайнс. – Вони працюватимуть до останньої хвилини.

Герцог піддав більше сили крилам, напружив їх для крутішого спуску й плавним розворотом спустився нижче до краулера.

Пол оглянув жовту хмарку, що вилітала з вентиляційних труб краулера, зиркнув на обшир пустель, крізь який хробак ішов на зближення.