Моя пірамідка часу - Горбаченко Людмила

Моя пiрамiдка часу
Людмила Горбаченко


Подii розгортаються у нинiшньому часi з подорожами у майбутне. Кмiтливий i допитливий хлопчина Назар потрапляе у калейдоскоп ситуацiй, коли тiльки вiд нього залежить в майбутньому розвиток подiй на землi. Щоб люди планети не стали бездумним iнструментом для потреб самозакоханого тирана, Назару потрiбно буде подолати ряд перешкод, але коли поряд е надiйнi друзi – нiчого неможливого не бувае. Назар при iх допомозi вiдмiнно справляеться зi своiм завданням.





Моя пiрамiдка часу

Фантастична повiсть для дiтей

Людмила Горбаченко



© Людмила Горбаченко, 2015



Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero.ru


Був тихий сонячний день. Один iз тих днiв, коли все навкруги так i сяе яскравими кольорами i звучить неймовiрними дзвонами i шумом. Цей час називаеться весна. Вона прийшла – i всi люди нiби ожили, повеселiшали, стали такими жвавими i балакучими. Лише один хлопчина, який iшов по вулицi веселого i гамiрного весняного мiстечка, був доволi спокiйним i врiвноваженим. І звали його Назар Притула. Був вiн дванадцятирiчного вiку, вигляд мав часто мрiйливий i замислений. Ось i зараз вiн пильно дивився на бабусю, що йшла перед ним.

Бабуся була досить незвичайна. Назар зазначив для себе, що хоча i була вона похилого вiку, але постава ii була доволi стрункою, рухи легкi. Здивував його i дивний предмет, який бабуся несла у правiй руцi. Зовнi вiн нi на що не був схожий, мав чудернацьку форму невеличкоi пiрамiдки, верхнiй кут якоi закiнчувався маленькою мотузкою, за яку бабуся цю пiрамiдку i несла.

«О, пiрамiда Хеопса!» – подумав з iронiею Назар Притула. Але потiм, придивившись уважно до нього, вiн помiтив щось вже зовсiм незрозумiле. На пiрамiдцi горiли маленькi вогники! Так, так, це дiйсно були маленькi рiзнокольоровi цяточки, якi мерехтiли по черзi. А пiд тими вогниками були кнопки. Теж невеличкi. І були вони чомусь теж рiзного кольору.

«Що ж це таке?» – думав Назар Притула, – «Якийсь механiзм чи iграшка. І як це працюе?»

Не встиг вiн додумати свое запитання у головi, як бабуся рiзко змiнила маршрут i повернула влiво, до мiського парку. Назар, забувши, що вiн iшов зовсiм не туди, автоматично повернув за нею. Але пройшовши зовсiм небагато, бабуся зникла. Просто зникла, i все. Назар не вiрив своiм очам. Та такого не бувае!

Озирнувшись навкруги, вiн помiтив, що стоiть недалеко вiн телефонноi кабiнки, яка теж була незвичайною. Це Назар вiдчув вiдразу, хоча не розумiв, що тут не так. А потiм вiн збагнув – телефон був намальований на склi кабiнки, а всерединi його не було. У напiввiдкритi дверцi це було видно. Зате Назар помiтив ще й iнше. І тому, не вагаючись, вiдкрив дверi i зайшов.

На маленькому столику, який невiдомо звiдки взявся, стояла вже знайома йому рiч: маленька пiрамiдка з рiзнокольоровими вогниками. Цiкавiсть перемогла, i Назар простягнув руку, щоб доторкнутися до неi.

– Гей, хлопче! А що це ти робиш? – пролунав ззаду гучний голос. – Ти впевнений, що це твое?

Назар обернувся i побачив кремезного чоловiка рокiв сорока у дивному одязi, що скорiше нагадував скафандр.

– Та менi просто стало цiкаво, от я й вирiшив подивитися, що це.

Назар почував себе геть незручно. Чоловiк це помiтив:

– Нiчого, хлопче! Цiкавiсть – це гарно. А чого, скажи менi, ти не вчиш математику? Це ж такий необхiдний предмет для тебе. Назар Притула, треба вчитися добре.

– А звiдки ви знаете, як мене звуть? І що я дiйсно не дуже добре вчу математику?

Чоловiк посмiхнувся i промовив:

Я все про тебе знаю. І не лише про тебе. Але зараз рiч не про це. Розумiеш, ти зовсiм не випадково потрапив сюди. А щоб тобi було зовсiм усе зрозумiло – спробую пояснити. Ти ж любиш щось майструвати, вигадувати чи ще щось. Цiкавишся рiзними незвичними речами. Ось i зараз ти згоряеш вiд нетерпiння довiдатись, для чого цей предмет, – i чоловiк показав Назару на пiрамiдку. – Ти, звичайно, не повiриш менi, але ця рiч твоя! І в прямому, i в переносному сенсi.

В далекому двi тисячi п'ятдесят четвертому роцi, який ще, звичайно, не настав, ти, незважаючи на те, що не дуже гарно вчиш основнi предмети, станеш винахiдником ось цiеi маленькоi пiрамiдки, яка всього лише зможе зупиняти час. Ось так!

Назар недовiрливо слухав i думав:

– Коли ж цей дядько перестане брехати?

Нiби прочитавши його думки, чоловiк сказав:

– Я зовсiм не брешу, та й часу в мене обмаль, щоб переконувати тебе. Краще ти це перевiриш сам: вiзьми цю рiч i один день нехай вона тобi послужить – а там зустрiнемось i поговоримо серйозно… Запам'ятай: зелена кнопка – старт, червона – вiдмiна. Все iнше для тебе поки що не працюе. Ну, бувай, успiхiв тобi!

Назар моргнув очима i вже, не дивуючись, побачив, що чоловiк пропав, як наче його i не було. Але перед ним ще досi була пiрамiдка i не збиралася нiкуди щезати. Назар обережно простягнув руку i взяв ii. На панелi миготiли тi ж самi кнопки, на якi вiн ранiше звернув увагу. Червона, жовта, зелена.

Назар поклав пiрамiдку у свiй рюкзачок i швидко вийшов з телефонноi кабiнки. Здогадуючись, що пiсля цього ще й кабiнка може зникнути, Назар навiть не став оглядатися та чимшвидше попрямував додому.



* * *



Мiсто в цей час готувалося до вiдпочинку. Вулицi стали не такими людними, вечiрнiй серпанок огорнув небо, дерева, будiвлi. На землю поступово спускалася тиша.

Назар i незчувся, як дiстався до свого дому, що стояв на рiвнiй зеленiй галявинi. З бокiв дiм оточували тополi.

Пес Тофiк радо завиляв своiм кругленьким, схожим на бублик, хвостиком. У Назара миттево з'явилася iдея випробувати пiрамiдку в дii. Поглянувши довкола, вiн миттю дiстав ii з рюкзачка. Тофiк не вiдмовив собi в радостi покрутитися навколо Назара, i в той момент, коли вiн високо пiдстрибнув, Назар натиснув на зелену кнопку пiрамiдки.

Пiсля цього сталося неймовiрне – все навкруги Назара завмерло. Нiби хтось показував вiдеофiльм, а потiм враз його зупинив. Але сам Назар зостався всерединi цього фiльму.

Вмить щезли всi звуки, настала повна, практично стерильна тиша. Птах, що летiв до дерева, так до нього i не долетiв. Гiлка куща, що ворухнулася, коли Тофiк ii зачепив, так i не розiгнулася, а завмерла, не випрямившись. А сам Тофiк кумедно висiв у повiтрi у своему найгарнiшому стрибку за все свое собаче життя.

Назар з цiкавiстю помiтив, що з ним самим нiяких змiн не сталося. Вiн спробував вiдiйти вiд Тофiка. Це йому вдалося, рухався вiн, як завжди. Назар пiдiйшов до куща з нахиленою гiлкою, повернувся до собаки i вирiшив, що, мабуть, досить на сьогоднi.

Трохи повагавшись, врештi-решт натиснув червону кнопку пiрамiдки часу. В ту ж мить вiн миттево провалився у море звукiв, рухiв i iнформацii. Пес долетiв у своему стрибку до землi, приземлився i тепер радо терся об штанину Назара. Гiлочка куща знов стала на свое мiсце, лише легенько гойдалася. А птах, що летiв до дерева, спокiйнiсiнько до нього долетiв, присiв на самому вершечку i почав своi музичнi вправи.

Назар постояв декiлька хвилин, ошелешено роздивляючись все навкруги, а тодi повiльно побрiв до рiдного ганку.

Вдома на нього вже чекали – бабуся та кiт Проша. Бабуся Назара Олена Петрiвна була досить суворою жiнкою i страшенно не полюбляла безладу, але водночас могла уважно вислухати його i щось порадити, коли вiн розповiдав iй про своi проблеми, за що вона мала у Назара великий авторитет. Бо питань у нього було завжди багато. Але не сьогоднi.

Зайшовши до коридору i тихо причинивши за собою дверi, Назар спробував прошмигнути непомiченим у свою кiмнату. Але не з його бабусею. Миттево пролунав ii голос з iншоi кiмнати:

Ти що там ховаешся? Ану заходь, щоб я тебе бачила.

Назар слухняно зайшов до Олени Петрiвни, яка в цей час, сидячи перед телевiзором та вишиваючи рушник, слухала останнi новини.

– Щось ти сьогоднi довго загулявся. Якщо так далi пiде, то недовго i до поганих оцiнок. Ти назавтра готовий до школи? – бабуся любила порядок.

– Так, звичайно, – хоча Назар знав, що математику вiн таки не довчив.

– Ну, добре, – сказала Олена Петрiвна, – вечеряй i йди вiдпочивати, бо завтра тебе хiба що краном пiднiмеш, так ти любиш поспати.

Назар похапцем з»iв свою вечерю i швидко пiшов до своеi кiмнати.

– Хух, тепер можна все спокiйно обдумати, – вирiшив вiн i пiрнув у тепле, м'яке лiжко. Але думав Назар недовго i незабаром вже мiцно заснув.



* * *

Першi вранiшнi променi сонця давно вже впали на подушку, кiт Проша теж цiлу годину хитався над Назаром, очiкуючи, коли ж нарештi прокинеться його товариш. Не втерпiвши довго, Проша почав махати в усi сторони своiм не дуже пишним хвостом та лоскотати його по обличчю.

– Га, що таке? – Назар вiдкрив очi. Кiт тiльки того й чекав. Вiн заскочив на Назара i просто почав ходити по ньому.

– Ну, годi вже, годi! Я встаю, – Назар зрозумiв, що понiжитися йому не дадуть i повiльно встав з лiжка. – Знаю, що треба йти до школи. Вже збираюся.

Проша задоволено розпушив свого обдертого хвоста.

В школi все було, як завжди. Вчасно почався урок. Вчасно зайшов вчитель i вiдкрив класний журнал. Все було так, як завжди. Але Назар, а точнiше, його думки були зовсiм не тут.

– Ну, добре, погрався я, все вийшло. Так це що ж виходить – ця штука таки працюе! Та ще й як!

У Назара з учорашнього вечора настала якась дезорiентацiя: все як завжди. І виходить, все це можна в любу хвилину зупинити. Чаклунство якесь!

Марина Василiвна, вчитель географii, вже довгий час спостерiгала за вiдсутнiм виглядом Назара i тепер вирiшила захопити його зненацька:

– Притула, повтори, що я зараз говорила?

Назар пiдвiвся i невпевнено почав:

– Ви говорили, що…

І, звичайно ж, затнувся, бо нiчогiсiнько вiн не чув, ба, навiть не уявляв, про що йде мова.

– Чудово! Я бачу, ти будеш, мабуть, великим вченим або винахiдником. Навiщо ж тобi вчитися? Ти й так все знаеш! Сiдай, сором!

Назар спокiйно опустився на сидiння, i тут його сусiд по партi Сашко вже просто не витримав:

– Ну, ти сьогоднi як зачарована царiвна.



Читать бесплатно другие книги:

Роман Игоря Соколова «Покровитель» можно назвать любовной аллегорией и приключением с элементами абсурда и черного юмора...
Взрослые в чудеса не верят. Стоит им услышать «сказочный сюжет», скептически усмехаются: «Так не бывает». Дорогие взросл...
«Чёрная смерть» – один из самых известных рассказов автора. Сам он относит его к жанру контркультуры. В 2010 году расска...
Что же написать здесь? – да в общем-то и нечего. Данная книга поможет тем, кто хочет узнать все «внутренности» печатных ...
В столице Карелии начинают происходить жестокие убийства. Мотивы убийц неопределенны. Кто-то методично убирает свидетеле...
Как упал ты с неба, денница, сын зари! разбился о землю, попиравший народы. А говорил в сердце своем: «взойду на небо, в...