Гайдамаки. Музыкант. Наймычка. Художник. Близнецы - Шевченко Тарас

Гайдамаки. Музыкант. Наймычка. Художник. Близнецы
Тарас Шевченко


Книга включает лучшие повести Тараса Григорьевича Шевченко, гения украинского народа, выдающегося художника, поэта, писателя и общественного деятеля 19 века: «Гайдамаки», «Музыкант», «Наймычка», «Художник» и «Близнецы». В повести «Наймычка» Шевченко рассказывает о морально-психологической драме матери внебрачного ребенка, вынужденной скрывать свое материнство. «Художник» и «Музыкант» повествуют о страданиях талантливых невольников – крепостной интеллигенции, ищущей возможности реализовать свои способности. «Близнецы» посвящены теме воспитания человека. Все повести написаны на русском языке, которым мастерски владел Шевченко. Также на страницах книги представлена поэма «Гайдамаки» – историческая эпопея в стихах. Поэма написана на украинском языке и повествует о Колиивщине – народно-освободительном казацком восстании против гнета Речи Посполитой.





Тарас Григорович Шевченко

Гайдамаки. Повести





ГАЙДАМАКИ





ПЕРЕДМОВА


По мовi – передмова. Можна i без неi, так ось бачте що: все, що я бачив надрукованого, – тiлько бачив, а прочитав дуже небагато, – всюди е передслово, а в мене нема. Якби я не друкував своiх «Гайдамакiв», то воно б не треба i передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба i з чим, щоб не смiялись на обiрванцiв, щоб не сказали: «От який! хiба дiди та батьки дурнiшi були, що не пускали в люди навiть граматки без предисловiя». Так, далебi, так, вибачайте, треба предисловiе. Так як же його скомпоновать? щоб, знаете, не було i кривди, щоб не було i правди, а так, як всi предисловiя компонуються. Хоч убий, не вмiю; треба б хвалить, так сором, а гудить не хочеться.

Начнем же уже начало книги с и ц е: весело подивиться на слiпого кобзаря, як вiн сидить собi з хлопцем, слiпий, пiд тином, i весело послухать його, як вiн заспiвае думу про те, що давно дiялось, як боролися ляхи з козаками; весело… а всетаки скажеш: «Слава богу, що минуло», – а надто як згадаеш, що ми одноi матерi дiти, що всi ми слав'яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини i внуки, що батьки iх помилялись, нехай братаються знову з своiми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навiки од моря i до моря – слав'янськая земля.

Про те, що дiялось на Украйнi 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрукованого i критикованого нiчого не читав, бо, здаеться, i нема нiчого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вiльшанського титаря правдива, бо ще е люди, которi його знали. Гонта i Залiзняк, отамани того кровавого дiла, може, виведенi в мене не так, як вони були, – за це не ручаюсь. Дiд мiй, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старi люди брешуть, то й я з ними».




ПАНОВЕ СУБСКРИБЕНТИ!


«Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче i одбрехаться!» Отак ви вслух подумаете, як прочитаете моi «Гайдамаки». Панове громадо! далебi, не брешу. Ось бачите що! Я думав, i дуже хотiлось менi надрукувать вашi козацькi iмена рядочком гарненько; уже було i найшлося iх десяткiв зо два, зо три. Слухаю, виходить разномова: один каже – «треба», другий каже – «не треба», третiй – нiчого не каже. Я думав: «Що тут робить на свiтi?» Взяв та й проциндрив гарненько тi грошi, що треба було заплатить за аркуш надрукованого паперу, а до вас i ну писать оцю цидулу! Все б то це нiчого! Чого не трапляеться на вiку! Все бувае, як на довгiй нивi. Та ось лихо менi на безголов'я! Єсть ще i такi паничi, що соромились свою благородну фамiлiю (Кирпа-Гнучкошиенко-в) i надрукувать в мужицькiй книжцi. Далебi, правда!

Т. Шевченко




ВСЕ ЙДЕ, ВСЕ МИНАЄ…


Все йде, все минае – i краю немае.
Куди ж воно дiлось? вiдкiля взялось?
І дурень, i мудрий нiчого не знае.
Живе… умирае… одно зацвiло,
А друге зав'яло, навiки зав'яло…
І листя пожовкле вiтри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорi червонi, як перше плили,
Попливуть i потiм, i ти, бiлолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрае, i будеш сiять,
Як над Вавiлоном, над його садами
І над тим, що буде з нашими синами.
Ти вiчний без краю!.. люблю розмовлять,
Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою,
Спiвать тобi думу, що ти ж нашептав.
Порай менi ще раз, де дiтись з журбою?
Я не одинокий, я не сирота,
Єсть у мене дiти, та де iх подiти?
Заховать з собою? – грiх, душа жива!
А може, iй легше буде на тiм свiтi,
Як хто прочитае тi сльози-слова,
Що так вона щиро колись виливала,
Що так вона нишком над ними ридала.
Нi, не заховаю, бо душа жива.
Як небо блакитне – нема йому краю,
Так душi почину i краю немае.
А де вона буде? химернi слова!
Згадай же хто-небудь ii на сiм свiтi,
Безславному тяжко сей свiт покидать.
Згадайте, дiвчата, – вам треба згадать!
Вона вас любила, рожевii квiти,
І про вашу долю любила спiвать.
Поки сонце встане, спочивайте, дiти,
А я помiркую, ватажка де взять.
Сини моi, гайдамаки!
Свiт широкий, воля,
Ідiть, сини, погуляйте,
Пошукайте долi.
Сини моi невеликi,
Нерозумнi дiти,
Хто вас щиро без матерi
Привiтае в свiтi?
Сини моi! орли моi!
Летiть в Украiну,
Хоч i лихо зустрiнеться,
Так не на чужинi.
Там найдеться душа щира,

Не дасть погибати,
А тут… а тут… тяжко, дiти!
Коли пустять в хату,
То, зустрiвши, насмiються,
Такi, бачте, люди:
Все письменнi, друкованi,
Сонце навiть гудять:
«Не вiдтiля, каже, – сходить,
Та не так i свiтить;




Читать бесплатно другие книги:

Известный американский историк подробно рассматривает ход противостояния России и Швеции, победив в котором Петр I превр...
Древняя земля Перу хранит множество удивительных тайн, не разгаданных и по сей день. Вместе с писателем и публицистом Пе...
В книге собраны интересные факты о современной и древней Италии, об особенностях формирования итальянского государства, ...
Учебное пособие «Психотерапия» подготовлено сотрудниками Военно-медицинской академии им. С. М. Кирова и Санкт-Петербургс...
Жизнь Джима Квиллера и Коко окрашивается в новые цвета. Коко обзавелся новой подружкой – очаровательной Юм-Юм. Есть осно...
Завершение захватывающей истории об эпохе криминального беспредела в ошеломленной стране – о лихих девяностых....