7 звичок надзвичайно ефективних людей - Кови Стивен

7 звичок надзвичайно ефективних людей
Стивен Р. Кови


Ця книга – свiтовий супербестселер, що змiнив долi мiльйонiв людей. Бiлл Клiнтон – один iз них – радить мати ii кожному, хто прагне досягти успiху! Вона допоможе вам чiтко сформулювати для себе життевi прiоритети й цiлi, максимально реалiзувати закладений у вас потенцiал, стати кращим у професiйнiй дiяльностi та вибудувати гармонiчнi взаемини з оточенням.





Стiвен Р. Ковi

7 звичок надзвичайно ефективних людей





Потужнi iнструменти розвитку особистостi


Вiдновлюючи етику характеру

    Стiвен Р. Ковi

Моiм колегам, якi дають та отримують силу подяки







Подяки


Взаемозалежнiсть цiннiша, нiж незалежнiсть.


Ця праця – продукт синергii багатьох розумових зусиль. Вона бере свiй початок у серединi 1970-х рокiв, коли я писав докторську дисертацiю й аналiзував лiтературу про успiх, написану за останнi 200 рокiв. Я вдячний багатьом мислителям за натхнення й мудрiсть, а попереднiм поколiнням – за джерела й корiння цiеi мудростi.



Я також вдячний багатьом студентам, друзям i колегам з Унiверситету Брiгема Янга та Центру лiдерства Ковi, тисячам дорослих, батькiв, молодих людей, керiвникiв, викладачiв та iнших клiентiв, якi допомагали перевiрити цей матерiал i залишали своi вiдгуки та теплi слова. Сам матерiал i порядок, у якому його викладено, формувався поступово, i тi, хто щиро й глибоко в нього занурився, пiдтвердили, що «сiм звичок» – це цiлiсний, iнтегрований пiдхiд до особистiсноi та мiжособистiсноi ефективностi й що справжнiй ключ – не в окремих звичках як таких, а радше в iхнiх взаемозв’язках i послiдовностi.


За допомогу в написаннi й публiкацii цiеi книжки хочу висловити глибоку вдячнiсть:

Сандрi, усiм нашим дiтям та iхнiм дружинам i чоловiкам – за те, що живуть цiлiсним життям i допомагають людям, а також пiдтримують мене в моiх численних поiздках i проектах;

моему братовi Джону – за його незмiнну любов, зацiкавленiсть, iдеi та чистоту душi;

щасливим спогадам про мого батька;

моiй матерi – за ii вiдданiсть своiм 87 живим нащадкам i за незмiнну любов та пiдтримку;

моiм любим друзям i колегам;

Бiллу Марру, Рону Макмiллану i Лексу Вотерсону – за вiдгуки, заохочення, редакторськi зауваги й допомогу в публiкацii;

Бреду Андерсону, котрий упродовж цiлого року жертвував своiм особистим часом, щоб розробити вiдеопрограму «Сiм звичок». Пiд його наглядом цю програму тестували й доводили до пуття, а тепер ii застосовують тисячi людей у багатьох органiзацiях. Пiсля початкового ознайомлення з цим матерiалом усi (майже без виняткiв) нашi клiенти висловлюють бажання зробити його доступним для бiльшоi кiлькостi працiвникiв, тим самим змiцнюючи нашу впевненiсть у тому, що вiн «працюе»;

Бобу Телю – за те, що створив для нашоi фiрми систему, яка дала менi душевний спокiй i змогу по-справжньому поринути в роботу над книжкою;

Девiду Конлi – за те, що донiс цiннiсть i потужнiсть «7 звичок» до сотень керiвникiв пiдприемств, щоб моi колеги Блейн Лi, Ройс Крюгер, Роджер Мерiл, Ел Швайцер i я постiйно мали можливiсть дiлитися iдеями в найрiзноманiтнiших умовах;

моему проактивному агенту Яну Мiллеру, рiшучому й енергiйному колезi Грегу Лiнку, його асистентцi Стефаннi Мiллер i Ралiн Бекхем Волiн за iхнiй креативний i смiливий маркетинг;

моему редактору з видавництва Simon and Schuster Бобу Асахiнi – за його професiйнiсть i лiдерство в проектах, за його безцiннi поради й за допомогу в розумiннi рiзницi мiж промовами та писанням;

моiм колишнiм вiдданим асистенткам Ширлi та Гезер Смiт i моiй нинiшнiй асистентцi Мерилiн Ендрюз – за надзвичайну лояльнiсть;

редактору журналу «Executive Excellence» Кену Шелтону – за те, що редагував перший варiант рукопису багато рокiв тому, допомагав вiдшлiфовувати й перевiряти матерiал у кiлькох контекстах, а також за його цiлiснiсть i вiдчуття якостi;

Ребецi Мерiл – за ii безцiнне редагування й допомогу в публiкацii, за ii внутрiшню вiдданiсть матерiалу, навички роботи з текстом, чутливiсть i ретельнiсть, а також ii чоловiковi Роджеру – за його мудру синергiйну допомогу;

Кей Свiм i ii сину Гейлорду – за iхнi дуже цiннi поради, якi посприяли швидкому зростанню нашоi органiзацii.




Передмова


З часу першоi публiкацii «7 звичок надзвичайно ефективних людей» свiт кардинально змiнився. Нинiшне життя складнiше, у ньому бiльше стресу, воно висувае нам бiльше вимог. Ми здiйснили перехiд вiд iндустрiальноi доби до доби iнформацii / розумовоi працi – з усiма його важливими наслiдками. У життi перед нами постають завдання й проблеми, про якi ще один-два десятки рокiв тому нашi рiднi й органiзацii, де ми працюемо, навiть подумати не могли. І цi завдання не лише iншого масштабу – вони цiлковито вiдмiннi за своею сутнiстю.

У зв’язку з такими радикальними змiнами в суспiльствi й помiтними зсувами в бiк цифровiзацii глобального ринку постае дуже важливе запитання, яке я ставлю собi досить-таки часто: чи актуальнi «7 звичок надзвичайно ефективних людей» i сьогоднi? І чи не втратять вони актуальностi через десять, двадцять, п’ятдесят, сто рокiв? Моя вiдповiдь така: що глобальнiшими е змiни й що важчими е нашi завдання, то актуальнiшими ставатимуть звички. Причина в тому, що нашi проблеми й клопоти унiверсальнi й мають тенденцiю накопичуватися, i розв’язання проблем базуеться й завжди базуватимуться на унiверсальних, вiчних, самоочевидних принципах, загальних для кожного стабiльного й розвиненого суспiльства, яке знала iсторiя. Не я iх вигадав, тож i заслуги цiеi собi не приписуватиму. Я просто визначив iх i впорядкував у виглядi послiдовноi системи.

Одне з найбiльш разючих вiдкриттiв, яке я зробив у життi, звучить так: якщо ви хочете досягти найбiльших вершин i здолати найбiльшi перепони, визначте й застосовуйте принцип (природний закон), який керуе результатами, що iх ви намагаетеся досягти. Те, як ми цей принцип застосуемо, звiсно, залежатиме вiд нашоi особистоi сили, таланту, творчих здiбностей, проте врештi-решт успiх у будь-якому починаннi завжди приходить завдяки гармонiйному застосуванню принципiв, до яких цей успiх прив’язано.

Багато людей не думають про це, принаймнi на свiдомому рiвнi. Насправдi ж ви дедалi бiльше переконуватиметеся, що рiшення, заснованi на принципах, разюче вiдрiзняються вiд поширених у практицi й мисленнi в нашiй популярнiй культурi. Проiлюструю цей контраст кiлькома найзагальнiшими людськими проблемами, з якими ми стикаемося.

Страх i невпевненiсть. Дуже багатьох людей нинi мучить почуття страху. Вони бояться за майбутне. Почуваються незахищеними на роботi. Бояться втратити роботу й здатнiсть забезпечувати родину. Ця вразливiсть часто-густо е причиною небажання ризикувати в життi й покладатися на iнших на роботi та вдома. Загальна вiдповiдь нашоi культури на цю проблему: потрiбно здобувати дедалi бiльшу незалежнiсть. «Моiми прiоритетами будуть “я i мое». Я працюватиму, добре виконуватиму свою роботу й по-справжньому насолоджуватимуся життям поза нею». Незалежнiсть – це важлива, навiть життево необхiдна цiннiсть i досягнення. Проблема лише в тiм, що ми живемо у взаемозалежнiй реальностi й нашi найважливiшi досягнення вимагають навичок взаемозалежностi, якими ми ще не володiемо.

«Хочу зараз». Люди хочуть мати речi, мати все й одразу. «Я хочу грошей. Хочу красивий великий будинок, гарну машину, найкращi розваги. Я хочу все, бо я на це заслуговую». І хоча нинiшне «суспiльство кредитних карток» уможливлюе «взяти зараз i заплатити потiм», економiчна реальнiсть зрештою вступае у своi права й нагадуе нам (часом болючими стусанами) про те, що нашi покупки не мусять коштувати бiльше, нiж ми здатнi заробити. Вдавання, що це не так, призведе до катастрофiчних наслiдкiв. Вимоги прибутковостi безжальнi й невблаганнi. Навiть важкоi працi не достатньо. З нинiшньою карколомною швидкiстю змiн у технологiях та конкуренцii, яку пiдсилюе глобалiзацiя ринку й технологiй, ми маемо бути не просто освiченi – ми повиннi постiйно вчитися й оновлювати свiй багаж знань. Ми повиннi розвивати свiй iнтелект i постiйно пiдживлювати свою компетентнiсть, щоб нашi знання не застарiли. Шефи на роботi вимагають результатiв, i в них е для цього вагомi пiдстави. Конкуренцiя шалена, на кону – виживання. Сьогоднiшня реальнiсть – це потреба виробляти, яка е вимогою капiталу, але справжня мантра успiху – стабiльний розвиток i зростання. Нехай ви й дотягуете до своiх квартальних показникiв, але насправдi важливе питання в тому, чи робите ви необхiднi iнвестицii, якi пiдтримають i пiдсилять цей успiх через рiк, п’ять, десять рокiв? Наша культура i Вол-стрит голосно вимагають результатiв сьогоднi. Проте неминуче настае мить, коли потрiбно зрiвноважити потребу задовольняти вимогам сьогодення й потребу iнвестувати в можливостi, успiх яких – у прийдешньому. Те саме стосуеться вашого здоров’я, шлюбу, взаемин у родинi й задоволення суспiльних потреб.

Почуття провини й вiктимнiсть. Там, де е проблема, неминуче знайдуться й тi, хто вказуватиме пальцем на винних. Розiгрувати iз себе жертву – для людей схоже на наркотик. «Якби ж то мiй бос не був таким самодуром… Якби ж то я не народився/народилася в таких злиднях… Якби ж то я жив/жила десь у кращому мiсцi… Якби ж то я не успадкував/успадкувала такий поганий характер вiд свого батька… Якби ж то моi дiти не були такими неслухами… Якби ж то в iншому вiддiлi постiйно не плутали замовлення… Якби ж то наша галузь не переживала такого занепаду… Якби ж то нашi люди не були такими ледачими й безiнiцiативними… Якби ж то моя дружина трохи бiльше мене розумiла… Якби ж то… Якби ж то…» Звинувачувати всiх i все в наших негараздах та проблемах – це тимчасовий вихiд зi становища й тимчасове полегшення болю, проте водночас така настанова приковуе нас, мов ланцюгами, до самих цих проблем. Покажiть менi людину, якiй вистачае смирення, щоб прийняти й узяти на себе вiдповiдальнiсть за власнi обставини, i смiливостi виявити iнiцiативу, щоб знайти творчий вихiд iз ситуацii, що склалася, i я покажу вам справжню велич сили вибору.

Безнадiя. Цинiзм i безнадiя – це породження провини. Коли ми пiддаемося думцi про те, що ми жертви обставин, i пливемо течiею детермiнiзму, то втрачаемо надiю, втрачаемо запал i, покiрнi долi, поринаемо в стагнацiю. «Я пiшак, я лялька, гвинтик у механiзмi й нiчого не можу з цим вдiяти. Просто кажiть менi, що робити». Це вiдчуття переслiдуе багатьох яскравих, талановитих особистостей, i вони потерпають вiд зневiри та депресii, яка неминуче настае внаслiдок таких переживань. Поп-культура радить один спосiб виживання – бути цинiчними. «Просто треба зменшити своi очiкування вiд життя, щоб нiхто й нiщо не змогли тебе розчарувати». Проте, як доводить iсторiя, дiаметрально протилежний принцип – особистiсного зростання й надii – дае змогу вiдкрити для себе iншу перспективу: «Я е творець i творча сила власного життя».

Брак життевоi рiвноваги. Життя в нашу добу мобiльних телефонiв iз кожним днем стае дедалi складнiшим, воно сповнене вимог, стресу й страшенно виснажливе. Ми намагаемося правильно розподiлити час, робити бiльше, встигати бiльше й досягати бiльшоi ефективностi за допомогою сучасних технологiй. Проте чому ж тодi ми постiйно товчемо воду в ступi, жертвуючи здоров’ям, сiм’ею, цiлiснiстю й багатьма речами, якi е найважливiшими для роботи? Проблема не в нашiй роботi, яка сама по собi е рушiем життя, i не в складностi чи змiнах. Проблема в тому, що нам диктуе сучасна культура: «Приходь ранiше, затримуйся довше, будь продуктивнiшим, живи, жертвуючи теперiшнiм». Але насправдi це не допомагае досягти рiвноваги й душевного спокою. Цi двi цiнностi супроводжують людину, яка мае добре розвинене вiдчуття найважливiшого й живе, цiлеспрямовано дотримуючись власних прiоритетiв.

«А який мiй iнтерес?» Наша культура навчае: якщо ми хочемо досягти чогось у життi, потрiбно дбати лише про себе. Вона каже: «Життя – це гра, перегони, змагання, i iх конче необхiдно виграти». Однокласники, колеги, навiть члени сiм’i – усiх бачимо суперниками. Що бiльше вони перемагають, то менше лишаеться тобi. Звiсно, ми намагаемося здаватися щедрими й схвалювати чужий успiх, проте потай, у душi, багатьох iз нас гризе заздрiсть, коли iншi чогось досягають. Чимало визначних досягнень в iсторii нашоi цивiлiзацii здiйснилися завдяки вiльнiй волi рiшуче налаштованоi особистостi. Проте найбiльшi здобутки й безмежнi можливостi iнформацiйноi доби чекають на тих, хто опануе мистецтво казати «ми». Справжньоi величi можна досягти через багатство душi, яка дiе самовiддано – iз взаемною повагою, для загального добра.

Вiдчайдушна потреба в розумiннi. Небагато потреб людськоi душi дорiвняються за силою до потреби знайти розумiння (щоб твiй голос чули, поважали й цiнували) i мати вплив. Бiльшiсть людей вважають, що ключем до впливу е комунiкацiя, умiння чiтко окреслювати своi погляди й говорити переконливо. Насправдi ж, зазвичай, поки iншi до вас говорять, ви, замiсть слухати й розумiти, часто-густо вже подумки готуетеся сказати щось у вiдповiдь. Вплив починаеться тодi, коли спiврозмовник вiдчувае, що справляе на вас свiй вплив, що ви його розумiете – слухаете уважно й щиро, вiдкриваете свiй розум до того, що вам кажуть. Проте бiльшiсть людей надто емоцiйнi, щоб уважно слухати, приборкувати свою потребу висловитися, аби зосередитися на словах спiврозмовника. Наша культура просить, ба навiть вимагае розумiння i впливу. Однак принцип впливу керуеться взаеморозумiнням, яке народжуеться, коли принаймнi один зi спiв розмовникiв готовий спочатку уважно вислухати.

Конфлiкти й розбiжностi в поглядах. У людей так багато спiльного i водночас не менше таких разючих вiдмiнностей. По-рiзному мислять, у них рiзнi й часом несумiснi цiнностi, мотивацii й цiлi в життi. Природно, що цi вiдмiнностi породжують конфлiкти. Конкурентний метод розв’язання суперечок полягае в тому, щоб «виграти собi якомога бiльше». І хоча бiльше користi в мистецтвi компромiсу, коли сторони конфлiкту поступаються позицiями, поки не дiйдуть золотоi середини, у результатi жодна сторона не вiдчувае справжнього вдоволення. Як шкода, що розбiжностi в поглядах змушують людей зводити все до найменшого спiльного знаменника! Як шкода, що не застосовуеться принцип творчоi спiвпрацi, який дае змогу розв’язати проблеми у спосiб, що за своею якiстю е кращим за початковi iдеi кожноi зi сторiн!

Застiй особистостi. Людська природа чотиривимiрна: тiло, розум, душа й дух. Пропоную розглянути вiдмiнностi й наслiдки двох рiзних пiдходiв до кожного з цих вимiрiв.


Тiло

Культура: жити своiм життям, лiкуватися за допомогою хiрургii та медикаментiв.

Принцип: попереджати хвороби, узгодивши спосiб життя iз загальноприйнятими принципами здоров’я.


Розум

Культура: дивитися телевiзор, вимагати розваг.

Принцип: багато й вдумливо читати, розширюючи ерудицiю.


Душа

Культура: використовувати стосунки з людьми як трамплiн для задоволення власних егоiстичних потреб.

Принцип: уважно слухати, поважати спiврозмовника й служити людям, маючи вiд цього вдоволення й втiху.


Дух

Культура: пiддатися атеiзму й цинiзму.

Принцип: визнати, що джерело наших базових потреб у сенсi життя й усiх позитивних змiн, яких ми прагнемо, – це принципи (природнi закони, якi, на мою особисту думку, дав нам Бог).



Поки ви читатимете цю книжку, раджу вам не забувати про названi унiверсальнi проблеми та вашi особистi потреби й проблеми. Поступово ви знаходитимете для себе стiйкi рiшення й вказiвки, у який бiк рухатися. Також дедалi помiтнiшим стане контраст мiж методами популярноi культури та позачасовим, побудованим на принципах пiдходом, що витримав перевiрку часом.

І замiсть останньоi настанови хочу повторити запитання, яке постiйно ставлю своiм студентам: «Скiльки людей перед смертю шкодують про те, що мало часу проводили в офiсi чи на диванi перед телевiзором?» Вiдповiдь: «Жоден». Перед смертю люди думають про своiх близьких, своi сiм’i та тих, кому вони допомагали.

Навiть великий психолог Абрахам Маслоу наприкiнцi свого життя вважав, що щастя, повнота життя i внесок у наступнi поколiння важливiшi за самоактуалiзацiю (головну потребу згiдно з його славетною «пiрамiдою потреб»). Вiн називав це самотрансценденцiею.

Для мене це така сама непохитна iстина. Безумовно, найповнiше й найприемнiше втiлення принципiв, викладених у «7 звичках», – це життя моiх дiтей та онукiв.

Наприклад, моя дев’ятнадцятирiчна онука Шеннон за покликанням поiхала служити сиротам до Румунii й написала нам iз Сандрою про свое прозрiння. Одного дня хвора дитина, яку знудило на Шеннон, простягнула до неi своi рученята й попросила обiймiв. Тiеi ж митi Шеннон вирiшила: «Я бiльше не хочу жити для себе. Я повинна присвятити життя служiнню».